Коли ти програмуєш або займаєшся технічною творчістю, ти намагаєшся з хаосу, розрізнених блоків створити працюючий механізм, нову сутність, що володіє корисними властивостями. У процесі створення йде невидима боротьба з хаосом, здається, що борешся з якоюсь неприборканою особистістю, яка проявляється несподіваними глюками, помилками, непередбачуваною поведінкою. Але поступово ти "причісуєш" свою програму, і вона починає видавати той результат, який ти і хотів. Зрештою ти досягаєш задуманого. З хаосу народився новий продукт, і це дарує незвичайну радість.

Думаю, схожі почуття переживають всі творчі люди - не тільки письменники і поети, музиканти та кінорежисери, а й інженери, винахідники, лікарі, вчені ... напевно і двірники теж, на якомусь своєму рівні.

Коли ти намагаєшся щось змінити або створити в суспільній системі - все набагато складніше. На відміну від комп'ютера, який просто виконує прописаний алгоритм, людський фактор передбачити складно, адже люди можуть діяти всупереч логіці і здоровому глузду. По суті, вирішуєш рівняння з купою невідомих.

За прожиті мною роки я дещо зрозумів не тільки в програмуванні, але і в охороні здоров'я, благодійності, соціальному захисті. Я і мої колеги в Благодійному фонді "Щаслива Дитина" придумували алгоритми роботи в цих напрямках, намагалися розібратися в причинах проблем і способи їх усунення. Фонд і благодійність як інструмент покращення ситуації - працює, допомагає рятувати життя і здоров'я конкретних людей, але він не є панацеєю.

Припустимо, наша мета - допомогти людям з важкими захворюваннями і залучити більше ресурсів в медицину, то який із способів найбільш ефективний:

- просто збирати благодійні пожертвування;

- впливати на політику держави (економне використання вже наявних ресурсів і виділення медицини в пріоритет державних витрат);

- впроваджувати різні інновації в самих різних областях, які в підсумку дадуть можливість щорічно заощаджувати або додаткові фінансові ресурси, які можна буде направити на медицину (наприклад, якщо інформатизація і електронний документообіг заощаджує кошти на проїзд і робочий час, утеплення лікарень дозволяє направляти зекономлені кошти на медикаменти і зарплати лікарям, і т.д.).

З одного боку, державний бюджет в сотні і тисячі разів перевищує ресурси всіх українських фондів, і там є що оптимізувати. З іншого - державна машина поводиться як монстр, і зусилля окремих волонтерів та організацій десятиліттями можуть не давати ніяких змін в держ. політиці.

Ще одна дилема: Що правильніше - надати помірну допомогу максимальній кількості людей, або сконцентруватися на кількох людей, але допомогти їм повністю впоратися з їх бідою? Іншими словами, зібрати мільйони для порятунку одного життя, або збирати менші суми, але вирішувати невеликі, але важливі проблеми в житті сотень і тисяч людей?

Або: реалізувати свій невеликий проект в масштабах села, міста, або спробувати зрушити махину і змінити всю систему (наприклад, реформувати інтернати для дітей і дорослих).

На мою думку, визначення оптимальної стратегії і вибір напрямку для докладання зусиль - цікаве завдання для дослідника, на стику математики, психології, соціології та політики.

Я не перестаю задавати собі ці питання. Якщо хтось із вас теж задавався подібними речами - пишіть, давайте ділитися досвідом.

З повагою,

Альберт Павлов, директор фонду "Щаслива дитина"