Відома українська художниця Ольга Бартиш, яка кілька років тому взяла на виховання маленьку дівчинку, вважає, що усиновлення – не геройство. Її сім'я мріє, щоб воно стало нормою для українського суспільства.

В Україні є тисячі дітей, які втрачають своє дитинство щодня. Лише одиниці отримують шанс на нормальну сім'ю і рідних, де тато разом з маленьким лицарем приборкуватиме уявних драконів, а мама пошиє справжню сукню для казкової принцеси.

З кожним роком кількість сімей, які готові всиновити дітей, збільшується. Саме цієї миті у когось з'явився шанс на щасливе життя.

Ольга: Спершу таких дівчаток не було

Після того, як Ольга Бартиш народила старшого сина, якому зараз 14 років, й вперше взяла його на руки, у неї з'явилися думки про те, скільки людей у світі не мають мами.

Художниця Ольга Бартиш/Фото з особистого архіву жінки

Жінка розповідає, що сім'я мала певні вимоги до дитини, коли вони її шукали.

Щоб вона була здорова, щоб не мала братів і сестер, бо ми були готові лише на одну дитину, і щоб їй було до 4 – 5 рочків, дівчинка, – поділилася художниц

Коли Ольга телефонувала у різні служби й шукала дитину, то таких дівчаток не було. Згодом їй зателефонували із Закарпаття й сказали, що така дитина є, але вона з роду ромів.

"Це було так, ніби якийсь недолік, як вирок якийсь, а я сказала, що добре, класно", – розповіла жінка.

У пари не було жодних вагань

Чоловік Ольги Костянтин вперше побачив фото дівчинки, перебуваваючи на роботі. Одразу після цього він запитав дружину, коли вони за нею поїдуть.

Маленька Ума/Фото з особистого архіву Ольги Бартиш

Якими було ставлення сина до бажання батьків

Перед удочерінням дівчинки батьки запитали старшого сина Матвія, чи він не проти, аби у сім'ї з'явилася молодша сестричка. Його думка також була дуже важливою.

Я довго думав, а потім вирішив, що це було б прикольно й весело, плюс у брата з'явиться ще хороший друг, тому я був, звичайно, за, – поділився Матвій Коломак.

У Матвія навіть забриніла сльоза

Сім'я Бартиш вперше приїхала до Уми разом з дітьми. Тоді молодший син Іван мав 1,5 роки. Спершу парі було непросто, адже дівчинка не розуміла, про що вони говорять.

"Вона така маленька стояла біля мене й ми до неї, а вона як звичайна дитинка. Ми щось її питали, а вона "ай-ай" і таким було спілкування", – розповіла Ольга.

Сім'я Бартиш з дітьми/Фото з особистого архіву Ольги Бартиш

За словами Костянтина, коли вони вперше поїхали на знайомство, то Іван, Ума та Матвій почали бігати разом, а він просто за ними спостерігав. Тоді дівчинка мала 2 роки, однак була значно меншою від Івана.

Коли ми вже поверталися до Львова, у Матвія навіть така сльоза забриніла, коли він тримав якийсь корок від пляшечки. Він сказав, що вона ж пила з цієї пляшки. Я дивлюся, а в нього справді сльози течуть, – пригадав чоловік.

Згодом Матвій дуже тужив через те, що вони поїхали додому, а дівчинка залишилася.

Ольга: Було дуже непросто

Спершу Ользі було нелегко, адже на час удочеріння молодший син був ще грудною дитиною і в жінки був свій режим. Водночас 9-річний Матвій навчався вдома, готувався до контрольних робіт і йому потрібно було допомагати.

"У нас було звичне, але релаксове життя. Я пекла пироги, носила спідниці й це було так блаженно та красиво. І тут раптом з'являється дитина, яка є дуже темпераментною й активною", – розповіла Ольга.

Маленька Ума дуже активна/Фото з особистого архіву Ольги Бартиш

З якими труднощами довелося зіткнутися

Найважче для сім'ї було те, що Ума часто плакала. Ні Ольга, ні Костянтин перед цим не проходили психологічну підготовку. Вони не скористалися жодними курсами, які їм пропонували.

На той час родина жила за містом й туди було незручно добиратися. У пари була маленька дитина, а чоловік працював.

Зрештою, я думала, та які там курси, я що дитину не полюблю. У мене таке велике материнське серце, я люблю цей світ. Я взагалі пройшла духовні розвитки, пізнала дзен, а вони мені про якісь курси розказують, – пригадала Ольга.

Впродовж перших 3 місяців, коли був найгостріший етап адаптації, усе було на межі. Пара розуміла, що жити й надалі в умовах, коли чоловік зранку йде на роботу, а ввечері приходить, неможливо.

Ольга мала доглядати за грудним немовлям, за старшим сином та за Умою, яка ще не розуміла мови, не вміла ходити в туалет й постійно плакала.

Родині спершу було важко/Фото з особистого архіву Ольги Бартиш

"Я не розуміла, як взагалі з цим вижити. І, напевно, через пів року написала допис у фейсбуці, й тоді мені почали допомагати порадами психологи", – пригадала жінка.

Діти стали справжніми друзями

За словами батька, Ума та Іван то миряться, то чубляться, то граються. Енергії у них так багато, що хоч відбавляй. Характер у дівчинки складний, але з ним можна працювати.

Іван деколи сумний, а інколи веселий, коли зі мною дурачиться. Деколи він нападає на мене. Наші найулюбленіші ігри – це Lego й дурачитися, а ще стрілялки і на батуті стрибати, – розповіла Ума.

Ума та Іван стали друзями/Фото з особистого архіву Ольги Бартиш

Як сім'я бачить своє майбутнє

Нещодавно родина приїхала з Єгипту, де вони жили. Однак там було непросто, адже треба було працювати, заробляти гроші й доглядати за дітьми.

Старший вчиться і йому треба приділяти увагу, садочка нема. Але водночас це дуже класно, бо діти здобувають найпотрібніший навик – вони такі адаптивні, – розповіла Ольга.

Згодом сім'я планує переїхати жити у Польщу, а найближчу зиму провести в Індії, якщо відкриють кордони. Якщо ж ні, то іншими варіантами є Балі чи Таїланд.

Батько з маленькою Умою/Фото з особистого архіву Ольги Бартиш

Ольга: Ми не приховуємо, що удочерили її

Матір Уми розповіла, що їхня сім'я не приховує того, що вони удочерили дівчинку. Дитина знає, що раніше був якийсь будинок.

"Ми її дуже шукали й питали, де ж наша донечка, де ж наша Умася. Це така казка і їй це все дуже подобається", – зазначила Ольга.

У жінки навіть є версія для Уми, що Івана вона народила з животика, а її з сердечка. Молодший син постійно каже, що його мама народила і з серця, і з животика, а дівчинку тільки з серця. Після цього вони вже йдуть двоє й потім бавляться у власні рольові ігри.

Можливо, раніше й було таке, що це "не рідне". Однак зараз вони для мене всі й рідні, й рівні. Що одного можна по дупі ляснути, що іншого, якщо заслужать, – поділився Костянтин.

Щасливі бути разом/Фото з особистого архіву Ольги Бартиш

Родина не ставиться до вдочеріння Уми, як до місії. Вони не робили з цього чогось крутого чи глобального й дуже хотіли б, аби це стало нормою для багатьох українців.

"Це люди зі боку бачать і кажуть, які ви молодці, герої. Ти сидиш і думаєш, у чому ж тут героїзм? Це нормально", – розповіла Ольга.