Уповноважений Президента України з прав дитини Юрій Павленко

Дитина, що знає свої права, завжди обмежить їх тоді, коли вони увійдуть у конфлікт з правами іншого. Така дитина знає свої обов'язки, вміє за себе постояти та може передбачити негативні наслідки тих чи інших ситуацій, в тому числі і своїх дій.

Таку думку висловив Уповноважений Президента України з прав дитини Юрій Павленко у розмові з кореспондентом Укрінформу.

- Юрію Олексійовичу, зовсім нещодавно розпочався новий навчальний рік. Які найбільші проблеми в школі на сьогоднішній день Ви можете виокремити?

- Держава повинна забезпечити дитині право на освіту та повноцінний розвиток своїх здібностей. Так уже склалось, що у нас в цьому контексті частіше дискутуються питання матеріального характеру - оснащення, ремонти, шкільні автобуси, зарплати вчителів або реформи самої системи освіти. Безумовно, це виправдано, але не тільки це є головним предметом мого аналізу, моніторингу.

Теми насильства, образ та зловживань, недбалого, брутального поводження з дітьми, експлуатації, дискримінації, приниження, зневажання дітей за ознакою соціального походження, національності, віросповідання або стану здоров'я довгий час «виносились за дужки», замовчувалась. Як в середовищі освітян, так і в суспільстві.

З кожним днем все більша кількість звернень до мене про насильство в школі свідчить про систему кругової поруки в органах освіти, приховування, покривання і вигороджування дорослих у конфліктах з дітьми. Дитину намагаються зробити винною у тому, що її принизив чи образив вчитель, вахтер, вихователь.

Дорослі не знають як реагувати на порушення індивідуальних прав дитини в навчальному закладі. І це факт. Діти не знають як реагувати і як захищатись. Треба міняти ситуацію. В Міносвіти це розуміють. Ми маємо формувати в суспільстві категоричну нетерпимість до жорстокого ставлення щодо дітей.

- А урок «права дитини» не дає цих знань?

- Школа сьогодні вчить дітей нормам Конвенції ООН про права дитини і не більше. А має навчити дитину її правам і, головне, вмінню своїми правами користуватися. Для цього необхідно змінити підхід до викладання: курс «права дитини» має бути імплементований в усі предмети гуманітарного циклу і не тільки. Це наше переконання. Дитина, яка знає свої права і вміє ними користуватись, є більш захищеною. Вона вміє за себе постояти, знає куди звернутись, може передбачити негативні наслідки тих чи інших ситуацій, в тому числі і своїх дій. Така дитина знає свої обов'язки і обмежить свої права тоді, коли вони увійдуть у конфлікт з правами іншого.

- Ви б могли детальніше розказати про те, куди конкретно варто звертатись дитині, права якої порушують?

- Залежно від ситуації: в місцеві органи влади, центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді за місцем проживання, в міліцію, прокуратуру, службу у справах дітей. Усі ці контакти є загальнодоступними. Звісно, до Уповноваженого з прав дитини, усі телефони та контакти доступні на сайті Президента України. Є гарячі лінії міністерств, а також урядовий контактний центр. У 2014 році за дорученням Президента має бути створена Національна гаряча лінія з питань захисту сімей з дітьми.

Відсутність формалізованих процедур при розгляді скарг і звернень - один з основних принципів моєї роботи. В цьому і полягає, на мою думку, відмінність інституту Уповноваженого з прав дитини від офіційних органів влади. Тому приймаю, реагую на всі звернення, які надійшли неофіційним шляхом - телефоном, смс, у фейсбук, під час поїздок, часто, до речі, по допомогу звертаються журналісти, виявивши якусь проблему чи порушення прав дитини.

- Як все ж таки боротись з насильством у школі?

- Попереджати. Я є прихильником твердження: «Боротьба з насильством над дітьми - означає його попередження». У абсолютній більшості шкіл залишається не використаним потенціал «шкільних служб розв'язання конфліктів». Конфлікти мають розв'язуватися в школі з найменшими негативними наслідками для дитини, а вчитель - виступати посередником у примиренні. Це якщо мова йде про конфлікти між дітьми. Насильство з боку вчителя, чи будь-кого з дорослих - просто неприпустиме, за що в законодавстві передбачене покарання. Головне - не приховувати і не покривати злочин проти дитини в освітньому закладі. Варто також впровадити сучасні навчальні цикли для педагогічних, медичних, соціальних працівників щодо ненасильницьких методів виховання або впливу на дітей. Шкільний психолог також має бути «не для галочки», а вести професійну роботу з дитиною, надавати реальну допомогу у вирішенні конфліктів.

З МОНом ми тісно співпрацюємо, і, переконаний, вдасться провести усі «дружні до дитини» зміни в школі. Ми твердо зорієнтовані на такі успішні приклади запровадження шкільних служб розв'язання конфліктів в школах Київської, Вінницької областей, де зменшуються практично до нуля проблеми в дитячому середовищі, де вирішуються конкретні проблеми дітей, де батьки вдячні вчителям за вчасне реагування на той чи інший негативний сигнал в класі, де навіть зменшується кількість вчинення дітьми правопорушень.

- Говорячи про школу, не можливо не порушити тему доступності загальної освіти для дитини-інваліда...

- Досяжність дитини з особливими потребами до навчального закладу та якісної освіти є її безумовним правом, яке не може бути порушеним через бідність родини або недосконалість інфраструктури закладів. Разом з тим, скажу ствердно, що права дітей з особливими потребами на якісну освіту порушуються. Інклюзивна освіта розвивається повільно.

- У чому проблема з розвитком інклюзивної освіти? Недостатнє фінансування?

- Існує цілий комплекс проблем: бар'єрна інфраструктура, тобто діти на візках просто не здолають сходи до школи; далі - недостатнє забезпечення спеціальними підручниками для дітей з вадами зору, недостатнє методичне забезпечення педпрацівників загальноосвітніх шкіл по роботі з дітьми з особливими потребами.

Поруч із цим ми спостерігаємо стійке несприйняття інклюзивного навчання батьками як здорових дітей, так і дітей з інвалідністю. Батьки і одних і інших дітей часто бояться, перші - того, що особлива дитина уповільнить навчальний процес в класі, другі - що дитину ображатимуть, насміхатимуться тощо. На жаль, це реальність. Попри усі тисячі позитивних прикладів спільного навчання дітей здорових і особливих, штампи «такі» і «не такі» діти досі викорінити важко.

- Що робиться в напрямку розвитку інклюзивної освіти?

- У Держбюджеті 2013 року в 2,5 рази збільшено обсяги видатків на освіту дітей з особливими потребами у загальноосвітніх навчальних закладах, що створює відповідні умови для відкриття інклюзивних класів у загальноосвітніх школах та інклюзивних груп в дошкільних закладах. Поряд з цим законодавчо передбачена можливість введення додаткової штатної одиниці - асистента вчителя/вихователя - в навчальному закладі, розроблена нормативно-правова база щодо інклюзії.

Разом з тим, окрему увагу треба приділити підготовці педагогів, вчителів, вихователів до роботи з особливими дітьми. До сьогодні ми ховали їх в інтернатах, закритих спеціальних навчальних закладах, так наче їх не існує. Немає «не таких» дітей - немає проблем? Я уже не говорю про те, що інтернати для дітей, які мають важку степінь інвалідності, розташовані в далеких селах, де немає ні достатнього матеріального забезпечення, ні побутових умов, не кажучи уже про прогресивні виховні методики, соціалізацію. Ці діти «закриті» для світу.

Президент сьогодні вимагає переглянути загальноприйняті поняття та практику навчання, догляду за дітьми з особливими потребами, впроваджувати прогресивні світові технології реалізації права дитини з інвалідністю на якісну освіту, не позбавляючи при цьому права дитини на виховання в сім'ї. В цьому контексті необхідне як широке запровадження інклюзивної освіти в загальноосвітніх школах, так і переосмислення функцій і завдання спеціальних інтернатних закладів для дітей з інвалідністю, їх реформування в інтересах дітей.

Це перші кроки, але, фактично, за останні два роки зроблено для розвитку інклюзивної освіти більше, ніж за попередні двадцять.

- Останнім часом активно обговорюється тема профілактики соціального сирітства. І не менш активна дискусія щодо реформування інтернатних закладів...

- Інтернатне виховання не відповідає інтересам дитини. Кожна дитини має жити в сім'ї. Доросле життя вимагає від людини таких знань, умінь і навичок, які інтернат апріорі не може дати. І не тому що інтернат поганий, а тому що це не сім'я. Завтра життя у дитини запитає здатність бути матір'ю, дружиною, організовувати побут з чоловіком, а не досвід щодня харчуватися у їдальні, де ти черговий раз на тридцять днів.

У контексті подальшої долі інтернатів ми говоримо про те, що здорові діти взагалі не повинні утримуватись у закритих закладах, спецінтернати для дітей з особливими освітніми потребами мають реформуватись у тісному зв'язку з розвитком інклюзивної освіти, а от діяльність інтернатів для дітей з важкими фізичними, психічними вадами здоров'я має кардинально покращитись - матеріальне забезпечення, збільшення штату медичних працівників, психологів, збільшення фінансування на реабілітацію, медикаменти, ліки.

Наведу ще приклад особливостей фінансування інтернатних закладів: на одну дитину в будинку дитини, для прикладу, держава виділяє в середньому 100 тисяч грн в рік, але реально на потреби дитини припадає не більше 8% від цих коштів, решта - утримання стін та персоналу.

- Нещодавно повідомлялось, що успіхи України в напрямку подолання соціального сирітства, реформування системи опіки і піклування визнані найкращим європейським досвідом 25-ма країнами Центральної та Східної Європи під час європейської конференції Eurochild, яка відбулась в Болгарії минулого року. А з чим Україна 30 вересня святкуватиме День усиновлення?

- Зі стабільно високим рівнем усиновлення дітей нашими громадянами - з початку року українські родини усиновили 1 170 дітей. Україна захищає і забезпечує право дитини бути усиновленою, мати тата і маму. Послідовна політика у сфері усиновлення спрямовується на розвиток і підтримку національного усиновлення та інших форм сімейного виховання дітей-сиріт. На сьогодні із 92 тисяч дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, уже понад 75 тис.дітей виховуються в українських сім'ях.

За перше півріччя 2013 року 1 142 дітей знайшли тату і маму в прийомній сім'ї, дитячому будинку сімейного типу, 4 890 дитини були влаштовані під опіку. За цей же період іноземними громадянами було усиновлено 295 дітей.

- Юрію Олексійовичу, нещодавно ви прозвітували Президенту України про діяльність у першому півріччі 2013 року. Розкажіть, будь-ласка, детальніше про роботу Уповноваженого з прав дитини в цей період часу, і поділіться планами на майбутнє.

- У звіті викладено виявлені проблеми, аналіз виконання центральними та місцевими органами влади завдань Глави держави, загрози, ризики щодо реалізації тих, чи інших програм з охорони дитинства, надані пропозиції щодо удосконалення законодавства з метою якісного забезпечення інтересів та прав дитини.

Пріоритетними напрямками роботи в минулому півріччі були робота зі зверненнями громадян, інспекційні поїздки регіонами, моніторинг дотримання прав дітей при реформуванні закладів несвободи, захист прав дітей, які перебувають у конфлікті із законом, захист права дитини на здоров'я, на виховання в сім'ї, на розвиток, на оздоровлення, захист права дітей-інвалідів на освіту, робота з удосконалення системи позашкільної освіти, профілактики дитячої злочинності, співпраця з громадськими організаціями.

Загалом за два роки діяльності ми отримали більше 7 тисяч різного роду звернень, скарг, повідомлень про порушення прав дітей. Робочі, інспекційні поїздки здійснюю постійно: за два роки побував у кожній області мінімум двічі. В цьому році уже здійснив 22 робочих поїздки, у майже 120 проінспектованих закладах зустрівся з дітьми, колективами, батьківськими комітетами, громадськістю.

Що ж до планів, то до кінця року я планую здійснити ще десять робочих поїздок, зокрема в Івано-Франківську, Рівненську, Хмельницьку, Миколаївську, Запорізьку, Чернівецьку, Закарпатську, Луганську та Львівську області. Уже сьогодні здійснюємо моніторинг виконання нових соціальних ініціатив Президента «Діти - майбутнє України», проведення Року дитячої творчості. За підсумками моїх цьогорічних робочих поїздок до США та Італії будуть також проведені чергові перемовини з представниками дипломатичних представництв країн, громадяни яких усиновили найбільше українських дітей. І, звичайно, щоденна робота зі зверненнями громадян, зустрічі з дітьми.