Детские дома и интернаты Запорожья

Українська благодійність опинилася перед викликом прозорості

Відсутність у більшості благодійних релігійних організацій відкритої фінансової звітності блокує їх вихід на якісно новий рівень розвитку. Причина — нерозуміння переваг прозорості керівниками та надмірна «увага» з боку українських податківців

Автор: Олексій Гордєєв, risu.org.ua/ua
Опубликовано: 2012-04-03 22-10-00  Просмотров: 1663





«Чи плануєте Ви найближчим часом опублікувати публічні фінансові звіти своєї організації?». З таким запитанням автор звернувся до директорів соціально активних християнських організацій, на інтернет-сторінках яких є все, окрім сухих бухгалтерських цифр. Відповіді були досить передбачуваними: левова частина благодійних організацій не має наміру знайомити нас і потенційних інвесторів з інформацією, звідки і куди спрямовуються грошові знаки. Цікаво те, що п.4 ст.22 профільного Закону України «Про благодійність і благодійні організації» заохочує «... звітувати перед благодійниками та благодійними організаціями про їх (грошей — А.Г.) використання». Про звіт перед суспільством — ні слова. Втім, розмова з керівниками фондів підтвердила побоювання, що цінність фінансової прозорості, на противагу західноєвропейським трендам, ставиться ними під питання.

Фінансова короткозорість

«Ми ніколи не будемо відкрито говорити про свої фінанси, — категорично стверджує Євген, директор однієї з протестантських організацій. Ми працюємо чесно, партнери це знають, але тут не Америка, і демонстрацією наших фінансових показників ми тільки привабимо ворогів». Позиція Євгена та його однодумців криштально ясна: в нинішніх умовах ні бізнес, ні неприбуткові організації не можуть грати чесно, адже опонент по грі — держава в особі виконавчої влади — досить часто підлаштовує правила під себе.

Представники інших релігійних фондів здивували тим, що, на відміну від Євгена, просто не бачать необхідності у відкритті фінансових income і outcome. «Якщо фонд працює «чисто», це видно, — переконує Людмила, член благодійного фонду з соціально-побутової допомоги дітям-сиротам. Ті деякі спонсори, які працюють з нами, знають нас і наші фінанси, тому ми не потребуємо того, щоб поширювати про себе інформацію».

Подібний підхід дохідливо пояснює Сергій Цвєтков, колишній адміністратор Всеукраїнського культурно-просвітницького центру «Нове життя» : «Організації цього типу не роблять публічні звіти просто через непотрібність. Донори таких фондів, як правило, є їхніми друзями та надають їм постійну, а не одноразову, допомогу протягом багатьох років. Вони отримують звіт у зручному для себе вигляді і не вимагають від фондів додаткового публічного звіту».

Експерти можуть привести й інші причини, чому суспільство досі не знає про фінансову складову життя більшості благодійних організацій. Однак важко не помітити, що саме відсутність конструктивної конкуренції живить інформаційну закритість, яка, як кров – акул, приваблює журналістів. Фонди, які живляться дотаціями і практично незнайомі з ринковими правилами, дозволяють собі "хворіти" на короткозорість, вважаючи, що спонсорський status quo буде тривати ще довго. Дійсно, недалекоглядно.

Ті, що частково «відкрилися»

«Кожен рік нас перевіряє незалежна аудиторська компанія, — розповідає Анатолій Євдощук, директор житомирської ВБО АСЕТ. — Як мені здається, основна користь таких заходів полягає в тому, що аудит «наводить порядок» і захищає нашу моральну і матеріальну репутацію». Між тим, на сайті українського підрозділу цієї міжнародної організації відкритих звітів немає.

Підхід Євдощука різко контрастує з принципами роботи Євгена та Людмили і демонструє розуміння ним переваг відкритості та прозорості. Лідер житомирських благодійників передбачає інтерес до АСЕТу з боку «зовнішніх» організацій і, що важливіше, спонсорів: «Якщо вони побачать, що ми позитивно ставимося до аудиту, то подумають, що АСЕТ — серйозна організація», яка турбується про свій імідж. Логіку глави АСЕТа підтримує сайт www.charity.org.ua, що спеціалізується на висвітленні благодійності в Україні (створений за участі Посольства США): «(річні звіти — А.Г.) ... дають унікальну можливість побачити, хто є хто і чим займається, і, в підсумку, допомагають вибрати, кому допомагати».

Несміливі і половинчасті кроки українських релігійних фондів у бік фінансової прозорості підтримуються західними інституціями «милості». У Німеччині дияконічна Служба Євангелічно-Лютеранської Церкви Ганновера не соромиться опубліковувати дані про прихід коштів (їх у 2010 році виявилося 10,75 млн. євро) та їх використання. Зрозуміло, потрібно враховувати традицію німецької педантичності і зрозумілу систему оподаткування, до якої українські фахівці з «оброку і данини» тільки наближаються. Якщо ж говорити про Америку, то представники міжнародної організації «ChildFund International» вже на лицьовій сторінці корпоративного порталу повідомляють, що 83% пожертвувань було витрачено безпосередньо на служіння. Так складається загальне враження про організацію, навіть якщо людина в перший і останній раз відвідала її інтернет-сайт.

А ось вже історія з нашого життя: познайомившись з відкритими звітами запорізької благодійної організації «Щаслива дитина», керівник київського фонду «Струмок» Віталій Сухіна також планує публікувати фінансові дані. «Мені це дійсно сподобалося; як і у них, у нас немає причин, щоб щось ховати», — каже директор.

А як може бути

Західні благодійні фонди давно зрозуміли, що публічні фінансові звіти у багато чому корисні і навіть необхідні. Прозора бухгалтерія «у них» — це часто ініціатива знизу, результат бажання захистити себе від «чорного» піару і захистити свою репутацію. Не завжди так — «у нас». Якщо такі великі благодійні організації, як, наприклад, «Карітас», давним-давно піклуються про свою добру репутацію і щорічно публікують звіти, то їх дрібніші «колеги» вийдуть з тіні тільки в разі посилення законодавства або зовнішніх вимог. Останні ж тут як тут.

Зовсім недавно Міжнародний благодійний фонд «Міжнародний Альянс з ВІЛ/СНІД в Україні» оголосив тендер на аудиторські послуги для «перевірки річних фінансових звітів про прихід і цільове використання коштів одержувачами ...». Чи погодяться релігійні фонди пройти незалежну перевірку для того, щоб отримати грант? З цим запитанням ми звернулися до директорів фондів і з'ясували, що більшість керівників — «за». Втім, вони уточнили, що аудиторський звіт не слід викладати «для людей». Це означає, що аудит буде проведений виключно для існуючих або потенційних спонсорів. Ніяких іміджевих наслідків перевірка не матиме.

Здається, що небажання займатися своєю «фасадною» бухгалтерською частиною в нинішніх умовах може обійтися дорого. Як мінімум, це означає неучасть у реалізації корпоративної соціальної відповідальності компаній і жорстку орієнтацію на старих спонсорів, які в будь-який момент можуть зупинити фінансові потоки. «Українське законодавство практично ніяк не мотивує прибуткові підприємства допомагати неприбутковим фондам, — пояснює директор аудиторської компанії Тетяна Ковтун. — Що воно робить, так це тільки дозволяє відносити пожертвувані гроші — а це не більше 4% від прибутку в минулому році — у рахунок видатків». У такому сумному контексті згода на розумну фінансову відкритість повідомляє потенційним донорам, що благодійний фонд готовий грати за всіма відомими правилами.

Проте, як зауважує координатор проектів Мальтійської служби допомоги в Україні Павло Тітко, Україна не має ще «традиції пожертвування». «Ми починаємо абсолютно нову для суспільної свідомості справу, до якої не готові жертводавці, меценати. Вони не знають, як жертвувати, на що жертвувати». 20-літній досвід діяльності МСД в Україні говорить, що прозорість в діяльності заохочує місцевих меценатів. «Я думаю, по-перше, … ми можемо гарантувати, що надані кошти будуть використані за призначенням. По-друге, на мою думку, підприємці впевнені, що ми можемо фахово визначити першочергові потреби. Ми комунікуємо з підприємцями на доброму професійному рівні, що є також дуже важливим фактором. Окрім того, ми непогано презентуємо свою роботу. Це — базові умови», — сказав в інтерв’ю РІСУ Павло Тітко.

Отже, в умовах, коли західні благодійні організації припиняють або суттєво скорочують фінансування, українським фондам потрібно шукати нові, «вітчизняні» шляхи отримання коштів на свої проекти. І не дивлячись на те, що законодавство у цьому не сприяє, відкритість у роботі та вміння бачити найважливіше у соціальному служінні мають їм допомогти у цьому.




Данная статья принадлежит к категориям:
     Публикации с других источников    О благотворительности    



  Контактная информация