В один із відділів міліції Миколаєва подзвонили працівники місцевого ринку. В одному з павільйонів вони знайшли малюка, залишеного напризволяще. Через кілька днів схожий випадок стався у столиці: на центральному залізничному вокзалі перехожі знайшли коляску з немовлям. Мати залишила навіть пелюшки, підгузки та ковдру...
Що змусило жінок вдатися до такого? Мабуть, це змогли б пояснити тільки вони самі. На жаль, таких мам-зозуль у нас вистачає. Тільки у столиці щороку знаходять близько 30 покинутих малюків. Аби дітей швидко знайшли, горе-матусі лишають їх у людних місцях — на вокзалах, ринках, біля торговельних центрів або в пологових будинках чи поліклініках. І це в кращому випадку. Бо нерідко перехожі знаходять покинутих малюків на смітниках. Осуджувати таких жінок ми не маємо права, але коли чуєш про подібні випадки, сльози навертаються на очі. Йдеться ж не про якийсь непотріб, а про дитину! І їй що — місце на смітнику?
Щоб зменшити кількість таких інцидентів, в Україні хочуть скористатися досвідом Польщі та Чехії. У цих державах діє спеціальна програма «Вікна життя», коли у лікарнях чи торговельних центрах облаштовують так звані ніші для покинутих малюків. Саме сюди мама-відмовниця може принести немовля і лишити. Все це відбувається анонімно і без розголосу, оскільки ніяких камер відеонагляду тут немає. Вікна облаштовані сигналізацією, тому тільки-но покласти у нього дитину, працівники закладу відразу почують відповідний сигнал і заберуть з нього дитя.
Перші вікна життя з’явилися майже рік тому у Львові — в поголовну будинку на вулиці Джорджа Вашингтона. Нещодавно вони запрацювали у шпиталі ім. Андрея Шептицького. Приводом до цього послужили три трагічні випадки на початку 2009 року, коли молоді матері залишали своїх новонароджених малюків на сміттєзвалищі.
— Жінка, яка народила небажану дитину, не хоче її виховувати з різних причин, може анонімно прийти в такі пункти. Анонімність — це дуже важливий компонент програми. Хоч закон і забороняє розповсюджувати конфіденційну інформацію, але досвід нашої роботи показує, що це право людини часто порушується, — розповіла директор шпиталю ім. Андрея Шептицького Дзвенислава Чайківська. — Головна мета соціального проекту — зберегти дитині життя, щоб малечу не викидали на вулицю, прирікаючи на смерть. Усі малюки, які потраплять до нас, будуть направлятися у пологові будинки або будинки дитини. Тут малюків будуть обстежувати, надавати необхідну допомогу в разі потреби. У пологовому будинку дитина може перебувати до трьох місяців. А потім її віддають до притулку, якщо, звісно, за цей час не з’являться прийомні батьки, або не забере рідна мама, хоча такі випадки доволі рідкісні.
Майже за рік існування львівських вікон туди принесли лише одне немовля — чотиримісячного хлопчика. На щастя, малюка всиновили, і тепер він живе у повноцінній родині. Наразі ж в обох пунктах немає жодної дитини. На запитання «чому?» Пані Чайківська пояснює: можливо, жінки бояться, що їх упіймають, або не хочуть шукати пункти, або ж не всі знають про їх існування. Щоб надати більше інформації про них населенню, волонтери роздають відповідні листівки у церквах, а також у так званих ризик-групах: школах, училищах та вишах. Відповідна реклама є на вулицях міста.
— Причин, які штовхають матерів на такий крок, дуже багато. І в першу чергу — це ми самі, наше суспільство, яке не готове бути толерантним до людини, яка потрапила у складну життєву ситуацію, — продовжила Дзвенислава Чайківська. — Таке ставлення до матерів і жінок, які завагітніли без чоловіка, або мають незаплановану вагітність свідчить, що ми не толеруємо таких людей. З іншого боку, причиною можуть бути економічні обставини, коли жінка не бачить виходу із ситуації через відсутність коштів. Певну роль у рішенні жінки відіграє ставлення до неї у родині: осуд, нерозуміння, відсутність психологічної підтримки тощо робить свою справу. Усе це яскравий показник низького рівня розвитку громадянського суспільства. Тому ми хочемо, щоб такі ситуації не траплялися. Треба розуміти, що жінка йде на такі кроки через відчай. Але, з іншого боку, не можна стимулювати до цього матерів і стимулювати в них такий психологічний настрій: мовляв, не хочеш — можеш віддати дитину, а сама живи спокійно.
Оскільки в Києві випадки відмови від новонароджених — теж не рідкість, така ж програма незабаром з’явиться і тут. Наразі столичне Управління з охорони здоров’я вирішує, в яких саме медичних закладах облаштувати «вікна життя». Однак у столичному Будинку дитини «Берізка» вважають, що вони взагалі не потрібні, і це буде марне витрачання коштів. Як пояснила «Дню» виконувач обов’язків головного лікаря «Берізки» Галина Помаз, у Києві достатня кількість медичних закладів, де жінки можуть залишити дітей, і, як показує практика, у більшості випадків так і роблять.
— Якщо жінки хочуть зробити це анонімно, то приносять малюків або в поліклініку, або в лікарню, або прямо в будинок дитини. За останні місяці випадки відмови від дітей траплялися не дуже часто, бо зараз багатьох мам стимулюють соціальні виплати при народженні дитини. Хоча є такі, які покидають дітей після отримання грошей, — продовжила Галина Помаз. — Але ні соціальні виплати, ні програма «Вікна життя» — це не той шлях, який зможе викорінити проблему у суспільстві. Треба працювати з молоддю, батьками, які збираються народити дітей, треба поставити сім’ю в суспільстві на такий рівень, щоб вона стала такою ж цінною, якою є в очах Бога. Якби це було так, наші керівники вважали б сім’ю багатством країни, і покинутих дітей не було б. Зараз лише в нашому будинку 75 малюків. Серед них багато інвалідів та ВІЛ-інфікованих. І якщо іноді діти з нормальних родин стають нікому не потрібними, то що тоді говорити про цих малюків, які є вихідцями із соціально неблагополучних сімей?
Хоч як там буде, але найкращий варіант для виховання дитини — справжня родина. Але якщо вже жінка зважується на такий крок, то чи маємо ми право її осуджувати? Хай питання материнської відповідальності лишиться на їхній совісті.