Щоб допомагати іншим, перш за все потрібно мати величезне бажання. І не варто зважати на труднощі, непорозуміння та перші невдачі. Найголовніше – вірити у свою мету.

Завдяки своїй вірі у краще та бажання допомогти своїй донечці, сьогоднішній директор Благодійної установи “Навчально-реабілітаційний центр «Джерело»” Мирослав Ніколаєв ще двадцять років тому наважився із однодумцями заснувати садочкові групи для неповносправних дітей. Благодійну установу “Навчально-реабілітаційний центр «Джерело»” заснувала ще у 1993 році група батьків львівського товариства “Надія” разом із громадянами Канади для реабілітації та соціальної адаптації дітей з церебральним паралічем, розумовою неповносправністю та іншими порушеннями психомоторного розвитку. Ця установа виросла із двох груп у дитячому садочку. І сьогодні тут надають можливість дітям з особливими потребами розвинути їх здібності, побутові та соціальні вміння для найповнішої інтеграції в життя суспільства. Про розвиток центру розповів його директор Мирослав Ніколаєв.

– Розкажіть, будь ласка, з чого усе починалося?

– Історія створення “Джерела” розпочалася із народження неповносправної донечки. Спочатку лікарі заспокоювали, що все нормально. Проте згодом стало помітно, що дівчинка не розвивається нормально. Оформили інвалідність і почали шукати методи лікування. На жаль, ми не мали хорошого медичного супроводу. Доводилося самотужки вивчати проблему, читати різноманітну літературу.

Одного дня побачив оголошення про збори товариства “Надія”, у яких брали участь батьки, що мали дітей, хворих на ДЦП. Зустрівся з ними і почав тісно спілкуватися, ділитися досвідом. Розумів, що нам потрібно об’єднатися, адже саме в такий спосіб зможемо допомогти нашим дітям. Так і став активним учасником цієї організації.

– Чим займалися, будучи в організації? Якою була Ваша мета?

– Спершу наша організація домоглася того, щоб у оновленій Львівській обласній дитячій спеціалізованій клінічній лікарні відкрили неврологічне відділення. Та це не вирішувало усіх проблем хворих дітей. Адже в лікарні не вчать, як правильно тримати ложку, як зав’язувати шнурівки, як узагалі пристосовуватися до життя. Тому й виношували ідею створення закладу, в якому наші діти могли б навчатися пристосовуватися до життя.

Перше завдання – знайти приміщення. Я сам ходив по дитячих садочках міста, просив завідувачів, щоб виділили приміщення на одну маленьку групу. Після довгих поневірянь створити таку групу з неповносправних діток погодилася завідувачка садочка, що на вулиці Шафарика, 15. Тодішній начальник Личаківського районного відділу освіти одразу ж підписав відповідне розпорядження.

– З якими проблемами Ви стикнулися, створивши групи?

– Наші діти мали найдобріших та найвідважніших вихователів, які не побоялися працювати з неповносправними. Звичайно, були питання професійного рівня, адже працівники цього дошкільного закладу звикли виховувати здорових малят. Училися на своїх помилках… Виникало багато організаційних питань. Перебування дітей з особливими потребами у садочку потребувало додаткових працівників – логопедів, фізичних реабілітологів, більше вихователів, нянечок. Та від початку відчували Божу підтримку. Завжди знаходилися небайдужі люди, доброчинці. Допомогли й ремонт зробити, й туалети поручнями обладнати, й іграшки придбати. Спочатку створили дві групи по вісім діточок.

Перші спроби такого навчання дали позитивні результати. Батьки щораз більше довіряли нам, і дитячий садочок поповнювався новими вихованцями.

– А коли розпочали будівництво самого центру “Джерело”?

– Cаме через рік, якраз на Благовіщення, нам запропонували напівзруйнований, недобудований дитячий садок на Сихові. Хоча споруда ця була в жахливому стані, нам вдалося привести її до ладу. Після погодження всієї документації з 1996 року розпочали будівництво “Джерела”, гроші на яке дали канадські меценати. Через шість років сюди прийшли перші вихованці, а з 2007 р. у відбудоване приміщення перевели решту дітей.

– Звичайно, центр – це хороша ідея. А чи не хотіли зробити приміщення із цілодобовим перебуванням дітей?

– Від початку, коли створювали концепцію закладу, не хотіли, щоб це був інтернат. Можливо, якби в нас були групи нічного перебування, легше було б працювати, дешевше обходилося б утримання “Джерела”. Але ми хочемо, щоб наші діти були повноправними членами суспільства. Щоб їхнє життя не обмежувалося стінами реабілітаційного закладу. Тож коли зранку їхні братики чи сестрички йдуть до школи чи до дитсадка, вони також вирушають в дорогу – до свого навчального закладу. А ввечері всі разом зустрічаються вдома, спілкуються, бавляться. Але перебування у “своїй” школі вимагає спеціального обладнання.

– Розкажіть, які саме програми діють у “Джерелі”?

Тепер на програмах перебуває 97 дітей та 45 молодих осіб, що мають інвалідність.

Особливістю нашого центру є робота з важконеповносправними дітьми. Усі програми охоплюють дітей від народження до 35-ти років. У нас діють такі програми, як відділення розвитку дитини, відділення соціально-педагогічної та психологічної реабілітації “Школа-садок”, відділення трудової реабілітації “Майстерні для молоді”, різноманітні реабілітаційні програми.

Багато наших вихованців не вміють або не можуть говорити, тож вчимо їх альтернативних способів порозуміння. Показуємо, наприклад, малюнки, фотографії. І дитина, до якої звертаємось із запитанням, повинна вибрати якусь картинку чи світлину, відповідаючи в такий спосіб на це запитання. Широко застосовуємо й мову жестів. У центрі з неповносправними займаються учителі-реабілітологи, допомагаючи їм максимально розвинути розумові та фізичні здібності. Проводять заняття для пізнавального розвитку, вчать лічби, елементів читання. Є й програми, спрямовані на фізичний розвиток, під час яких реабілітологи вчать дітей повзати, рачкувати, ходити за допомогою ходунків, самостійно сідати в інвалідний візок і пересуватися в ньому без сторонньої допомоги.

У роботі також використовуємо гідро- і сенсорну терапію для того, щоб дитина розвивала тактильні відчуття. Малята, що мають важкі порушення і не здатні самотужки пересуватися, не можуть пізнати довколишній світ. Тож під час занять даємо їм можливість відчути, що є тепле, а що холодне, що гостре, а що тупе.

У другій половині дня працюють різноманітні гуртки. Крім того, учителі влаштовують своїм вихованцям маленькі життєві випробування. Наприклад, вчать, як давати собі раду в супермаркеті: купити необхідні продукти, розрахуватися біля каси.

– У кожному навчальному закладі є свої таланти. Чи у вас є особливі талановиті вихованці?

– Під час реабілітації в цих особливих дітей виявляють різні таланти. Здорова людина може вибрати будь-який вид творчості, а нашим вихованцям цю дорогу обмежує колія інвалідного візка. Серед талановитих дітей центру – Аня Зв’язок, яка складає та видає друком чудові вірші. Леся Войтюк (сьогодні уже працівниця “Джерела”) пише і також видає свої книжки. Маємо й талановитого хлопця – Богдана Жуковського, який прийшов до нас уже в дорослому віці. Наші фахівці виявили у нього неабиякий талант – він малює… ногами! Його картини купив один із українських банків. Молодий художник невтомно день за днем, тиждень за тижнем створював їх.

Аби продемонструвати творчість своїх вихованців, центр організовує аукціони та виставки. Зі слів директора, колекціонери купують картини не тільки тому, що мають почуття жалю до неповносправних дітей, а через їх цінність. Такі роботи випромінюють потужну енергію позитиву. За ці гроші заклад купує все необхідне для своїх майстерень.

У “Джерелі” створили й гурток альтернативної музики. Придбали спеціальні інструменти, багато з них зробили самотужки з підручних матеріалів. Діти акомпанують собі, створюючи різні звуки, до прикладу, шум вітру чи дзюрчання води. Це неймовірно красива та незвична музика.